РА́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до ра́нити. [Кузьма:] На фронті був? [Тарас:] Три роки відрубав; два рази ранений, тричі контужений (Корн., І, 1955, 159); // ра́нено, безос. присудк. сл. Дорогою язикатий виконавець розказав їм, що «голову ранено, і хтозна, чи до ранку доживе. Там кровиці натекло — повна сільрада!» (Тют., Вир, 1964, 188).
2. у знач. прикм., розм. Те саме, що пора́нений 2. На перон помалу на милицях, з забинтованою головою вийшов ранений солдат (Корн., І, 1955, 162); Сидів [Марусяк] на камені. Ранена нога одноманітно щеміла (Хотк., II, 1966, 108); // у знач. ім. ра́нений, ного, ч.; ра́нена, ної, ж. Людина, яка дістала поранення. — Води! — попрохав ранений (Коцюб., І, 1955, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 448.