РАПТО́ВО. Присл. до рапто́вий. Дощ згас так само раптово, як і напустився (Гончар, І, 1954, 8); Бій, що так раптово почався, так само раптово й затих (Цюпа, Три явори, 1958, 19); Люба зірвалася з місця раптово, ніби з-під тахти хтось штрихнув її голкою (Собко, Справа.., 1959, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 453.