РА́ЦІЯ1, ї, ж. Радіостанція, звичайно пересувна або переносна. — Я Крейсер, я Крейсер, як мене чути? Як мене чути? — скандував біля рації Саша Сіверцев (Гончар, III, 1959, 156); Підтягаючи за собою автомат і рацію, він поповз по слизькій, вистеленій мохом землі (Скл., Карпати, II, 1954, 20); Рація була схована на возі під житньою соломою (Коз., Вибр., 1947, 81).
РА́ЦІЯ2, ї, ж.
1. Розумна підстава, обгрунтування чого-небудь. — Ой ви, Химченку! — докірливо, але по-батьківському почав казати Корніцький, — ви шукаєте рації, аргументації й т. ін. на кожнісінький свій вчинок (Крим., Вибр., 1965, 331); // Розрахунок, користь, вигода. Дядько уважає, що Вам нема жадної рації давати гроші ворожим до Вас людям (Л. Укр., V, 1956, 171); Тікати не було рації. Хутір був оточений (Тулуб, Людолови, І, 1957, 141).
◊ Ма́ти ра́цію див. ма́ти2; Признава́ти (призна́ти) ра́цію кому, рідко — вважати кого-небудь правим у чомусь. — Авжеж, — підхопила Октуся, — от нехай-но панєнка [панянка] вбере довгу сукню, то признає нам рацію (Л. Укр., III, 1952, 658).
2. заст. Вітальна промова. Посли к Латину приступились, Три рази низько поклонились, А старший рацію сказав (Котл., І, 1952, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 459.