РАЧКУ́ЮЧИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. теп. ч. до рачкува́ти. Гойдається земля під ногами, як палуба корабля, і, щоб не впасти, хапаюсь за стіни. Зігнутий вдвоє, надутий вітром, наче вітрило, бачу крізь прижмурені очі рачкуючих «пасажирів» (Коцюб., II, 1955, 408).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 460.