РВА́НИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. ч. до рва́ти.
2. у знач. прикм. Розірваний на частини, обірваний. Наплакався [кобзар]. Струни рвані Три перебирає (Шевч., І, 1963, 155); На одному з бетонних укріплень, що стовбурчиться врізнобіч залізним рваним пруттям, стоїть група дівчат полкової санроти (Гончар, III, 1959, 419).
3. у знач. прикм. З дірками, дірявий; драний. Сміялись з його хлопці, коли побачили у рваній козачковій одежі (Мирний, IV, 1955, 169); Пастушок Федько, вгледівши пана, зняв рваний картуз і так стояв босий, з торбинками через плече (Коцюб., II, 1955, 393).
4. у знач. прикм. З нерівними, ніби розірваними краями; нерівний. Невелика зверху, з рваними.. краями, вона [яма] нагадувала вибоїну на рівному асфальті дороги (Собко, Біле полум’я, 1952, 11); Все частіше дзижчать кулі невідомих ворогів, все частіше то тут, то там по колоні падає хтось, звиваючись у рваних гарячих ранах (Гончар, II, 1959, 121).
5. у знач. прикм. Який насилу вимовляється; уривчастий. Слухає [Одарка] рвану Прісьчину річ, і вразливі смуги бігають по її широкому зблідлому виду (Мирний, III, 1954, 64); В словах заплутаних і рваних Наталя все розповіла (Рильський, II, 1946, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 460.