РВАЧКИ́Й, а́, е́, розм., рідко. Те саме, що рвучки́й. Рвачкий вітер бив у лице, снігом заліплював очі (Коцюб., І, 1955, 31); Аврелія молоденька, вродлива дівчина, в голосі і рухах є щось нервове, рвачке (Л. Укр., III, 1952, 274); — Він, взагалі, не рвачкий до праці (Ле, Міжгір’я, 1953, 464).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 463.