РВУЧКИ́Й, а́, е́.
1. З раптовими різкими поривами неоднакової сили; поривчастий, нерівномірний. Край степовий! Ой та вітер дикий, рвучкий! Як ударить — телефонні струни рве, крутить в пучки! (Тич., І, 1957, 139); Дорогу до Коломиї замітала рвучка і колюча хуртовина (Мас., Під небом.., 1961, 56); Шлях заносять рвучкі сніговиці (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 142); Шашло не почув пострілу, тільки рвучкий відкат гармати (Збан., Т. Шашло, 1949, 34).
2. Який здійснюється раптово, з великою швидкістю; дуже швидкий. Рвучким рухом Василь зупинив лебідку (Вол., Озеро.., 1959, 7); Гайдай схопився за маузер. Оксана рвучким жестом спинила його руку (Корн., І, 1955, 50); Берник швидко присів і рвучким стрибком перенісся на край урвища (Мур., Бук. повість, 1959, 27); Лікар забігав по кабінету рвучкими кроками (Мик., Повісті.., 1956, 121); // Уривчастий, різкий. Раптовий сміх [Самка], хрипкий і не по літах басистий, рвучкий, як і властивий йому тон балачки, були його характерними рисами (Досв., Вибр., 1959, 222); З глибини ночі почувся рвучкий, бадьорий гудок паровоза (Трубл., І, 1955, 88); Котрийсь із парубків зненацька починав голосно співати коломийку до танцю, кидаючи слова в такт рвучкої і лагідної музики (Мас., Під небом.., 1961, 35).
3. Запальної вдачі, енергійний, швидкий (про людину). Реджі змарнів і став хмурим, але по-давньому стрункий і рвучкий в рухах (Коч., II, 1956, 145); Кремезний та рвучкий юнак то сідав на табурет, то бігав з кутка в куток (Ільч., Вибр., 1948, 126).
4. до чого, розм. Який відзначається великим потягом, прагненням до чого-небудь. Бувалий [Степан Облога], сердешний, рвучкий до науки. У нього розумні, натруджені руки (Воронько, Вел. світ, 1948, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 464.