РЕАБІЛІТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех.
1. кого, що. Поновлювати добре ім’я, репутацію несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. [Юркович:] Але… але ви, друже мій, помиляєтесь! Я тільки хочу реабілітувати добре ім’я Марії Іванівни… (Стар., Вибр., 1959, 412); — Я вважаю за потрібне в ім’я справедливості встановити нарешті істину і реабілітувати честь партизана (Мур., Жила.. вдова, 1960, 206); // що. Знаходити виправдання чому-небудь. Жду.. надрукування «Тартюфа», бажав би, щоб воно сталося якнайшвидше, і в цьому бажанні є немала частка егоїзму: хотілось би трохи реабілітувати свою працьовитість (Сам., II, 1958, 466); Титанові [металу] властиві чудові якості, які кінець кінцем реабілітують його дорожнечу (Рад. Укр., 15.ІІ 1969, 3).
2. юр. Поновлювати в правах людину, стосовно якої скасовано судовий вирок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 464.