РЕ́ВНОЩІ, ів, мн.
1. Сумнів у вірності, коханні, підозра в зраді подружжя. Кость довго ворочався, не спав, раз по раз підіймав голову, дивився, що робить Настя.. Ревнощі їли його, як іржа (Вас., II, 1959, 180); — Уб’ю! — простогнав, оскаженілий від ревнощів та алкоголю, хлопець. — Руки короткі, — гнівно відповіла дівчина (Дмит., Наречена, 1959, 189).
2. Заздрість до успіхів іншої людини. Нікого з чабанів так далеко не пускають з отарами на територію полігона, як Горпищенка.. Так принаймні Корнієві здається. І його трохи аж ревнощі беруть на свого бригадира та на його дружбу з військовими (Гончар, Тронка, 1963, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 473.