РЕВОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Підсил. до ревну́ти. — Віддай альбом! — ревонув Фінк над самим її вухом і вхопив чіпкими пальцями за край м’якої шкіряної палітурки (Загреб., Європа 45, 1959, 236); Стукнули дверцята, ревонув мотор, плавно і легко машина покотилась вулицею (Збан., Переджнив’я, 1960, 93); Хор ревонув «Со святими», і процесія рушила до брами (Вільде, Сестри.., 1958, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 476.