РЕ́ГЕНТ, а, ч.
1. Тимчасовий правитель монархічної держави, який призначається в разі відсутності, хвороби, неповноліття і т. ін. монарха, а також коли престол лишається незайнятим протягом тривалого часу. В Портсмуті ось уже кілька днів панує незвичайне пожвавлення. На позолоченій яхті прибув принц-регент, майбутній король Британії (Довж., Зач. Десна, 1957, 388).
2. муз. Диригент хору, перев. церковного. На виїзді отцю Харитонові довелось давати хабарі протодияконові, півчим, конторщикові й регентові (Н.-Лев., III, 1956, 195); А чи мало в нас випадків, коли прекрасна ланка чи ціла бригада одночасно й чудесний культурний хор, а ланкова чи бригадир — передові і водночас досвідчені регенти?.. (Вишня, II, 1956, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 477.