РЕ́ГІТ, готу, ч. Нестримний, голосний сміх. Галя і Явдоха зареготались. Печариці після того реготу стало не по собі (Мирний, V, 1955, 149); Сміх проривався з її грудей голосним реготом, і вона втікала в кут та аж товкла головою до стіни зо сміху (Март., Тв., 1954, 455); Свято розгорталося за старовинним, віками встановленим звичаєм. Танцювала і веселилася безтурботна юнь. Бриніли домбри. Веселі жарти та гострі дотепи викликали довгий і безжурний регіт (Тулуб, В степу.., 1964, 358); // перен. Крик птахів, тварин, що нагадує гучний сміх. Згори сипле та й сипле [жайворонок]… витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито (Коцюб., II, 1955, 231); // перен. Створювані предметами, стихійними силами природи і т. ін. гучні, розкотисті звуки, що нагадують людський нестримний сміх. Підкрались [хвилі] і вдарили раптом в борти, потрясли корабель наш і з реготом геть відкотились… (Л. Укр., І, 1951, 245); Зареготала пекельним реготом буря над білою грудочкою, і покотився сей регіт далі й далі (Хотк., II, 1966, 222).
◊ Аж ре́готи беру́ть; [Бу́ти] на ре́готах — реготати, сміятися. — Ану глянь у дзеркало, козак китиця… — Ой, гарно, аж реготи беруть! — хихикнула Домка (Кучер, Трудна любов, 1960, 343); На що вже Маланка — весела дівка, завжди на реготах. А й та співчувала мені (Мик., II, 1957, 158); Від ре́готу бра́тися (взя́тися, схопи́тися) за бо́ки — дуже сильно реготати. Він хотів збудити Соломію, але лиш глянув на неї, як схопився за боки від шаленого реготу (Коцюб., І, 1955, 343); Від ре́готу бра́тися (взя́тися) за живі́т див. живі́т; Заво́дити сміхи́ та ре́готи — те саме, що Справля́ти ре́готи (див. справля́ти). На панщині вона не робила, як другі, а більше бавилась — заводила сміхи та реготи (Мирний. IV, 1955, 33); Залива́тися (зали́тися) ре́готом див. залива́тися; Захлина́тися (захлину́тися) ре́готом див. захлина́тися; Захо́дитися (зайти́ся) ре́готом див. захо́дитися2; Кача́тися від ре́готу див. кача́тися; Кишки́ рва́ти (порва́ти і т. ін.) від ре́готу див. ки́шка; Ляга́ти від (од, з) ре́готу див. ляга́ти; [Ма́ло не] па́дати від ре́готу див. па́дати; [Так і (ма́ло не)] покоти́тися [по́котом] з (від) ре́готу див. покоти́тися1; Поляга́ти (полягти́) од ре́готу див. поляга́ти 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 478.