РЕДУ́Т, у, ч., військ., заст. Зімкнуте квадратне або багатокутне польове укріплення, здатне до самостійної оборони. Окопи польського табору з брамами, з висуненими наперед і на ліве крило редутами, припирали до берегів Дністра (Мак., Вибр., 1956, 468); 24 серпня Наполеон підійшов до російського редуту біля села Шевардіна. Шевардінський редут з величезним героїзмом обороняли його нечисленні захисники (Іст. СРСР, II, 1957, 113); * У порівн. Три шаблі не погнуться і не впадуть, У серце враже буде шпаги замір, Коли постане раптом, як редут, Ворожий бриг із моря перед нами (Ю. Янов., V, 1959, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 483.