РЕ́ЗОН, у, ч., розм.
1. Достатня підстава, причина, розумний привід до чого-небудь. Я тільки старалась.. виставити резони, чого я куди їду і чому я так, а не інакше поступаю (Л. Укр., V, 1956, 411).
2. Переконливий доказ, розумне пояснення, міркування. «Ні, не стоїть вона, щоб моє дурне серце щеміло та побивалось за нею». Але серце не слухало резонів, не переставало щеміти і боліти (Фр., III, 1950, 429); Хоч і не зовсім приємно було вислухувати резони хитрого лиса,.. пан Никодим умів, де треба, бути гордим, а де треба — прослатися на рядниночку (Кол., Терен.., 1959, 329).
Не ре́зон — нема рації, сенсу. Ваші [Б. Грінченка] вірші, надруковані у «Нових піснях і думах», не буду брати [для збірника], бо не резон передруковувати, коли й так недавно вони надруковані (Сам., II, 1958, 424).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 488.