РЕЗОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех. Створювати резонанс (у 1 знач.). Ми зневажливо штовхаємо ногами іржаве кермо, воно рипить, ми ворушимо вісь гвинта, вона злегка гуде, резонуючи в порожній середині (Ю. Янов., II, 1958, 46); Звук був різкий, настирливий, здавалось, череп від нього дрібно тремтів резонуючи (Кол., Терен.., 1959, 210).
2. перех. Робити сильнішим, підсилювати звук. Вони [співці] тримали напоготові перед обличчям бляшані стябла в яскравих квітах, щоб тими стяблами резонувати голос (Ле, Міжгір’я, 1953, 16); Будинок стоїть на розі людної вулиці й прекрасно резонує звуки (Ю. Янов., II, 1958, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 489.