РЕЙДУ́ЮЧИЙ, а, е, військ. Дієпр. акт. теп. ч. до рейдува́ти. Так загін «За Батьківщину» став рейдуючим, не даючи спокою ворогам своїми несподіваними наскоками і диверсіями (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 757).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 491.