РЕКВІЗИ́ЦІЯ, ї, ж. Примусове вилучення державою майна у власника в державних або громадських інтересах. Лукія знала, що в монастирі багато пшениці було закопано в ямах. Ігуменя боялась реквізиції (Донч., III, 1956, 168); В революцію вже не треба було платити за ліс, і він валив його зі всією нещадністю і пожадливістю лісового хижака, а обіддя уміло ховав у нетрях од реквізицій (Стельмах, II, 1962, 35); // Насильне відбирання чого-небудь без відшкодування. До революції, коли дід був молодий, він частенько виуджував своєю поганенькою тканкою у пана Безбородського карасів. Іноді за це йому перепадало від панських гавкунів у вигляді реквізиції рибальських снастей (Добр., Тече річка.., 1961, 277).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 493.