РЕМІНЯ́ЧЧЯ1, я, с., розм. Збірн. до ре́мінь 1. Тепер уже можна б зайнятися і самим собою. Розсупонитись від солдатського реміняччя, поголитись, покупатись, поспівати на дозвіллі… (Гончар, III, 1959, 446).
РЕМІНЯ́ЧЧЯ2, я, с., розм. Збірн. до ремі́нь. Начепив на ніс окуляри, присунув до себе лампу-лобогрійку і заходився обшивати старим реміняччям здоровенні розтоптані валянки (Тют., Вир, 1964, 468).
◊ Дра́ти реміня́ччя з кого — те саме, що Дра́ти (спуска́ти) ремі́нь і Наспуска́ти ремені́в з кого (див. ремі́нь). — А сам ти реміняччя не дереш із кріпаків та хлопів? (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 502.