РЕМІНІСЦЕ́НЦІЯ, ї, ж., книжн.
1. Невиразний спогад, відгомін якоїсь події або враження. В народних піснях запах грає дуже малу роль, а такі звороти, як «коло мене, молодого, мандрівочка пахне», занадто ще слабі, щоб викликати у слухачів хоч бліду ремінісценцію конкретного враження (Фр., XVI, 1955, 262).
2. Відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, деталей тощо з широко відомого твору іншого автора. Іван Франко перекликався зі своїм великим попередником. У збірнику «З вершин і низин» ми знайдемо їх чимало. В окремих випадках це прямі ремінісценції, навіть цитати (Від давнини.., І, 1960, 443); Радянська дійсність, до якої поет [М. Рильський] повернувся обличчям, вивела його з камерного світу літературних традицій і ремінісценцій (Рад. літ-во, 6, 1964, 26); // Мелодії якогось іншого музичного твору. Тут [в українському музичному фольклорі] і своєрідні інтонації, і скоромовка жартівливої побутової пісні, і соковита кантилена привільної степової козацької або задумливої дівочої пісні. Ремінісценцій, цитат народної пісні майже зовсім нема (Укр. клас. опера, 1957, 146).
3. псих. Поліпшення відтворення запам’ятовуваного матеріалу, яке спостерігається через деякий час після його заучування. Факти ремінісценції зумовлені тимчасовим індукційним гальмуванням, яке виникає в процесі заучування, а потім зникає (Рад. психол. наука.., 1958, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 501.