РЕНЕСА́НС, у, ч.
1. Період ідеологічного й культурного розквіту в ряді країн Європи, що внаслідок зародження капіталізму змінив середньовіччя у XIV-XVI ст.; Відродження. — Се [розлучення з чоловіком] ціла історія, чисто як із італійської новели з часів Ренесансу (Фр., VIII, 1952, 106); // перен. Взагалі розквіт, піднесення чого-небудь, що було в стані занепаду. Своєрідний ренесанс переживав на Україні пришелець з минулих століть — орган. — «Срібна» музика, що звучала на повний голос у XVI-XVIII століттях, знову повертається до слухачів у своїй чудовій красі (Наука і культура, 1971, 300); Ренесанс всієї радянської і, зокрема, нашої української літератури розпочався в жовтні сімнадцятого року й продовжується ось уже більше п’ятдесяти років (Літ. Укр., 25.V 1971, 4).
2. Архітектурний стиль епохи Відродження, який змінив готичний і сприйняв елементи греко-римської архітектури з великою кількістю рельєфних прикрас. Має цей палац усередині 58 кімнат, а всіх приміщень (балконів, переходів) — 116. Домінує стиль ренесанс (Вишня, І, 1956, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 505.