РЕПЕТИ́ТОР, а, ч.
1. Той, хто проводить додаткові заняття з ким-небудь, допомагаючи йому засвоїти необхідні знання. Він [І. Франко] був навіть платним репетитором, чи «інструктором» у двох своїх багатих однокласників (Кол., Терен.., 1959, 29); Було вирішено, що Михайлик і Леся навчатимуться вдома, з репетитором (М. Ол., Леся, 1960, 32).
2. У закритих навчальних закладах дореволюційної Росії — учитель, який стежив, як учні виконують домашнє завдання. В келію тут репетитор вбіг, і всі принишкли (Тич., II, 1947, 61).
3. Той, хто проводить репетицію, перев. у театрі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 509.