РЕСПУ́БЛІКА, и, ж.
1. Одна з форм державного правління, при якій верховні органи державної влади обираються на певний строк у тому чи іншому порядку. Шинки й церкви… Оце так воля. І це республіка така?! (Сос., І, 1957, 359).
∆ Буржуа́зна демократи́чна респу́бліка — форма державного правління, при якій фактична влада належить буржуазії; [Наро́дна] демократи́чна респу́бліка — форма державного правління соціалістичного типу, політичну основу якої становлять народні збори і народні ради. На місце монархій конституційних чи самодержавних треба заводити демократичні республіки з найвищою інстанцією — плебісцитом (Хотк., II, 1966, 360); Радя́нська [соціалісти́чна] респу́бліка; Респу́бліка Рад — форма державного правління, при якій вся влада належить трудящим в особі Рад депутатів трудящих. — Революція в Угорщині! — Невже? — Радянську республіку проголошено! — Бела Кун уже по радіо з Леніним розмовляв! (Гончар, II, 1959, 68); Працювать, працювать без утоми. Вище прапор Республіліки Рад. Нас підтримує в рухові цьому світовий пролетаріат (Сос., І, 1957, 487).
2. Країна з такою формою правління. Хто міг ждати, що сталевий врангелівський ніж.. саме зараз з такою силою вріжеться у відкриту спину республіки? (Гончар, II, 1959, 273); Де «вільний наймит» лан орав Для ситого магната, Де визиску батіг сичав, Немов змія проклята, Живе, свідома власних прав, Республіка багата (Рильський, III, 1961, 131); // яка, чого, перен., рідко. Уживається на означення якої-небудь галузі, сфери знань і т. ін. — Рушай, — гукнув Чубенко, — рушай, донбасівська республіко! — і погойднувся в сідлі, мов жартома (Ю. Янов., І, 1954, 285); Крають даль Гудки республіки труда (Сос., І, 1957, 461).
3. Національно-територіальна частина, що входить до складу Радянського Союзу і має органи самоуправління. — Є республік в нас багато, Батьківщина в нас — одна (Уп., Про Донбас, 1950, 4); Радянська Україна — республіка високорозвинутої науки і соціалістичної культури (Ком. Укр., 7, 1968, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 513.