РЕЄ́СТР, у, ч.
1. Список, письмовий перелік кого-, ного — небудь. Почислити, чого там [у Дрогобичі] не було — вийде дуже довгий реєстр (Фр., IV, 1950, 240); Підлий гад доповів нам про морально-політичний стан села і передав до наших рук повний реєстр активістів, комуністів і інших радянських людей (Ю. Янов., І, 1954, 64); Вперше було взято на державну [польську] службу за розпорядженням короля Сігізмунда-Августа в 1572 р. 300 козаків. Вони були вписані у список-реєстр, звідки і дістали назву реєстрових козаків (Іст. УРСР, І, 1953, 163); // лінгв. Список, перелік у словнику слів, що тлумачаться або перекладаються іншою мовою. Цей словник [українських говорів Закарпаття] загального типу, тобто до його реєстру входить не тільки суто діалектна, але і вся загальнонародна лексика, яка вживається мовлянами на досліджуваній території (Нар. тв. та етн., 6, 1966, 54).
∆ Реві́зькі реє́стри див. реві́зький.
2. Книга для запису справ, документів, майна, земельних володінь і т. ін. В реєстрі Ветельської волості з 1512 р. ми бачимо і спеціальний податок — похлебне. Він залежав від кількості самостійних господарств на дворищі (Нар. тв. та етн.. 3, 1966, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 484.