РИДВА́Н, а, ч. У XVIII — на початку XIX ст. — велика карета для далеких подорожей, запряжена 6-12 кіньми. Поїхала [Венера] в своїм ридвані, Мов Сотника якого пані (Котл., І, 1952, 109); Курною, роз’їждженою дорогою, плавно похитуючись на високих ресорах, м’яко котився ридван (Мушк., Серце.., 1962, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 532.