РИ́ЖИЙ, а, е, розм. Червоно-жовтий або жовто-червоний (про колір волосся, шерсті, оперення). Почав [шинкар] чухати рижу, довгу, клочкувату бороду (Мирний, І, 1949, 287); Вправною козачою посадкою в сідлі він здалеку видавався єдиним цілим з конем, рижа масть якого на віддалі затьмарено зливалася з малиновим кунтушем молодого козака (Ле, Хмельницький, І, 1957, 281); // Який має волосся, шерсть, оперення такого кольору. З березника назустріч шкандиба рижа кобила, коростява та сапата (Кв.-Осн., II, 1956, 229); Ми її в класі лисицею прозвали. Не за те, що рижа, а за те, що хитра (Головко, Мати, 1940, 67); // Червонувато-жовтий, світло-коричневий (про колір очей, різних предметів і т. ін.). В рижих зіницях заліг важкий сум (Коз., Вибр., 1947, 78); Я знав цей край — морози і жароту, Вітри піщані, що з пустель метуть, А вгледів ще, як люди на роботу В грязюці рижій на цегельню йдуть (Шпорта, Мужність, 1951, 86); // у знач. ім. ри́жий, жого, ч.; ри́жа, жої, ж. Людина з волоссям червоно-жовтого або жовто-червоного кольору. Хватайся на рижого (Номис, 1864, № 12796).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 532.