РИ́КАЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ри́кати. — Як же не пишатися Вірменії своїми богатирями! Адже ж Мгер-старший [один з героїв епосу «Давид Сасунський»] на шматки рикаючого лева роздер (Тич., III, 1957, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 534.