Що oзначає слово - "рипучий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


РИПУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який рипить, видає рип (див. рип1). Це чує [Христя] — скрипнули двері, щось рипучими чобітьми пройшлося сіньми і назад вертає (Мирний, III, 1954, 227); Майстер, схилившись на рипучий стіл, підписував наряди (Донч., VI, 1957, 161).

2. розм. Різкий, неприємний (про голос, звук). Голос, бачите, в неї був рипучий, захриплий, густий,тільки для комедійних, але ні в якому разі не для драматичних старух (Смолич, Театр.., 1940, 179); Зарепетувала жаба в куширі, їй друга викотила з горлянки гамір рипучий і дратівливий (Гуц., Скупана.., 1965, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 538.