РИ́СКАТИ, аю, аєш, недок. Бігати, їздити і т. ін. в пошуках кого-, чого-небудь. Три брати і ще кілька любечан з ними засідлали коней, поїхали слідом Анта, довго рискали в лісі, нічого там не знайшовши, виїхали в поле (Скл., Святослав, 1959, 16); Селами рискають посіпаки, б’ють стариню за втікача-сина, знущаються, рвуть (Хотк., II, 1966, 88); // розм. Ходити, блукати довго або по багатьох місцях з певною метою. — Глухий степ домівкою став їй [Ганні] тепер, вовчицею рискає навкруги, колишніх подруг своїх погубити б готова… (Гончар, II, 1959, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 539.