РИ́СОЧКА1, и, ж. Зменш. до ри́са. Велика стрілка здригнулася і перескочила на одну рисочку уперед.. Хлопець підвівся. — Мені час додому, — просто сказав він (Собко, Звич. життя, 1957, 41); Як живі, стали перед очима всі рисочки її обличчя (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 403); Незважаючи на сліди віспи, обличчя [Шабанова] красиве, але нема вже в обличчі ані рисочки добра (Довж., І, 1958, 107); Живі ще люди, котрі особисто знали Шевченка, й з пам’яті їх виринає не одна цікава рисочка чутливої вдачі батька Тараса (Коцюб., III, 1956, 46).
Підбива́ти (підби́ти) ри́сочку див. підбива́ти.
РИ́СОЧКА2, и, ж. Зменш.-пестл. до ри́ска2.
◊ Й ри́сочки в ро́ті не було́ (не мав, не ма́ла і т. ін.) — те саме, що Й ри́ски в ро́ті не було́ (не мав, не ма́ла і т. ін.) (див. ри́ска2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 540 - 541.