РИ́ТМІКА, и, ж.
1. Сукупність усіх конкретних виявів ритму. Пісня допомагала людям дружно працювати і справляти обряди і в свою чергу успадкувала від них ритміку трудових процесів (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 95); У ліричних епізодах [опери «Запорожець за Дунаєм»] зустрічається вальсоподібпа ритміка, властива українському побутовому романсові (Укр. клас. опера, 1957, 141); Ритміка поезії Лесі Українки дуже різноманітна. Найбільш уживаними в ній є трискладові розміри, особливо анапест (Укр. літ., 9, 1957, 258); В цілому вишивка Львівської області відзначається легкістю і декоративністю композиції, виразністю ритміки,.. різноманітністю способів виконання (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 137); Організм людини — найскладніша з існуючих на Землі систем, яка внаслідок довгої еволюції пристосувалась до ритміки нашої планети (Рад. Укр., 8.VII 1965, 4).
2. Наука про ритм. Закони ритміки; // Розділ віршування, що вивчає природу віршового ритму, принципи й методику його аналізу. Пильна увага до ритміки, строфіки, евфонії вірша була властивою Тичині, починаючи з перших його творів (Поезія.., 1956, 137).
3. Система фізичних вправ з музичним супроводом, призначених для виховання відчуття ритму.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 543.