РО́БА1, и, ж.
1. спец. Робочий одяг. На місток вискочив у засмальцьованій робі другий механік Торба (Трубл., Лахтак, 1953, 3); Входить Катерина. Вона в робі. Безперечно, її викликали з роботи (Довж., Зач. Десна, 1957, 585).
2. заст. Одяг взагалі, перев. формений. Іліон у полум’ї, — гугнявив монах у шовковій робі з обличчям римського аристократа, недбало граючись лорнеткою (Тулуб, Людолови, II, 1957, 115); [Полковник:] Чого ви так дивитесь? [Представник «Керчи»:] Інтересуюсь робою. (Простяг руку і пробує сюртук полковника) (Корн., І, 1955, 28); // збірн. Речі особистого користування. [Лука:] Химо! Мій портфель і чемойдан [чемодан]!.. [Xима(убігла):] Ось ваша роба, дядю Лука (М. Куліш, П’єси, 1960, 90).
РО́БА2, и, ж., заст. Роботяща, працьовита людина (про жінку). Найміть цю жінку, вона і видоє [видоїть], і їсти зварить, і вимиє — така роба, що нема вже що й казати (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 582.