РОЗ’Ю́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗ’Ю́ШИ́ТИ, роз’ю́шу́, роз’ю́ши́ш, док., перех. Розбивати до крові (звичайно ніс, обличчя); розквашувати. Комендант оглянув Тодося і залишився задоволений: такий битиме морди і роз’юшуватиме носи (Тют., Вир, 1964, 412); — Якщо справді мене виключать, то я перш усього роз’юшу.. пику Йірічкові (Крим., Вибр., 1965, 310); — Мовчати!..Думаєш, з тобою панькатись будем? А цього ти не нюхав? — І важкий кулак Онопрія роз’юшив поручикового носа… (Іщук, Вербівчанн, 1961, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 871.