РОЗ’ЯРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., РОЗ’ЯРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, дек. Розлютовуватися, ставати дуже злим. Розсердився [Ентелл] і роз’ярився. Аж піну з рота попустив (Котл., І, 1952, 98); Гаркуша, роз’ярившись, поспішив витурити Тимоху за двері (Гончар, І, 1959, 35); [Солдат:] Не йдіть. Ніхто вас слухати не буде. Народ роз’ярився (Корн., І, 1955, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 872.