РОЗ’ЇДА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до роз’їда́ти 1, 2. Він.. наче тлів і чадів від концентрованої, роз’їдаючої ненависті (Вол., Дні.., 1958, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 687.