РОЗ’Ї́ДЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до роз’ї́сти. Потрапивши до першого-ліпшого трубопроводу, блукаючі струми роблять свою «чорну справу» — залишають у місці виходу роз’їдений корозією метал (Наука.., 11, 1963, 46); Над головами, з правої руки, нависали брили вапняку, громадилися старі, роз’їдені морськими прибоями скелі (Смолич, Світанок.., 1953, 28); Під берегом, як вхід до печери, чорнів отвір каналізаційної труби. Вона сльозилася, мов роз’їдене трахомою око (Панч, На калин. мості, 1965, 122); Найдивовижніше, мабуть, те, що такого роз’їденого невірою в себе інтелігента, як Федь Шостенко, Оля все ж таки полюбила! (Шовк., Людина.., 1962, 172); Сеспель в глибині душі зневажав Скрипаленка, вважав його за людину ницу, не те що підточену, а навіть роз’їдену дрібновласницькою ідеологією (Збан., Сеспель, 1961, 286).
2. у знач. прикм. Зруйнований, пошкоджений чим-небудь (про шкіру тіла, поверхню чого-небудь і т. ін.). З її роз’їдених пальців вилетів жовтий переварений бинт (Стельмах, II, 1962, 252); Великі зміни відбуваються в крохмальному зерні картоплі під час її проростання. Крохмальні зерна з таких бульб мають роз’їдену поверхню, від якої в глиб зерна відходять канали (Практ. з анат. рослин, 1955, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 687.