РОЗ’Ї́ЖДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до роз’ї́здити.
2. у знач. прикм. Уторований частою їздою (про дорогу, шлях і т. ін.). За півгодини роз’їждженою лісовою дорогою мчав на грузовиках взвод Білогруда (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 316); Курною, роз’їждженою дорогою, плавно похитуючись на високих ресорах, м’яко котився ридван (Мушк., Серце.., 1962, 316).
3. у знач. прикм. Який зіпсувався, став непридатним для проїзду від надмірної вологи і частої їзди (про дорогу, шлях і т. ін.). Йшли [полонянки] під дощем, по роз’їждженій, грузькій дорозі (Хижняк, Тамара, 1959, 163); Вулиця збігала вниз крутим, роз’їждженим і слизьким спуском, а потім вибігала на вузький дерев’яний місток (Коз., Гарячі руки, 1960, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 687.