РОЗБАГАТІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Стати багатим. — А може, й забудеш? Розбагатієш, у Київ Поїдеш з панами, Найдеш собі шляхтяночку, Забудеш Оксану! (Шевч., І. 1963, 90); Оврам Роздобудько колись розбагатів, знайшовши десь коло Черкас прадавній золотий скарб (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 258); // на що, розм. Придбати, одержати що-небудь. Одним двигуном не обійдуться, другого доведеться ставити на господарському дворі — качати воду, крутити віялку.., соломорізку й іншу техніку, на яку розбагатіють (Ю. Янов., Мир, 1956, 102); // на чому. Дістати щось як основу для створення багатства, достатку. — Ніде тепер, паночку, нема легкого хліба. І ваш — тяжкий, мов камінь. Неслава, поговір іде про вас, що дуже ви бідні. То візьміть від мене свій подарунок, може, хоч на ньому розбагатієте (Стельмах, І, 1962, 442).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 601.