РОЗБАЛА́КУВАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. розбала́кувати. — А коли… — знов завів своєї один зі змовників, та Джурило, видно, не мав охоти на розбалакування (Загреб., Диво, 1968, 149); // мн. Багатослівні, беззмістовні висловлювання. Дядьки, слухаючи розбалакування Кулика, поглядають на Дьяконова все з більшою повагою (Гончар, II, 1959, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 601.