РОЗБА́ЛУВАТИ, ую, уєш, док., перех., розм.
1. Надмірно пестячи когось, потураючи чиїм-небудь бажанням, примхам, зробити його неслухняним, вередливим. Старі дуже любили свою дитину, годили їй, як болячці печеній, та й розбалували так, що вона орудувала батьком та матір’ю, неначе наймитами (Стор., І, 1957, 35); Не надивиться [ятрівка] на свого Ігнася: ..так хлопця розбалувала, що пальцем його торкни — верещить (Григ., Вибр., 1959, 110); // Морально розбестити кого-небудь, зробити свавільним, розпущеним, не-дисциплінованим. [Мирон(до Горлова):] Ох, ти, буйвол. Розбалували тебе, чорт, розбалували (Корн., ІІ, 1955, 31).
2. Виявивши увагу до кого-небудь, зробивши кому-небудь щось приємне, привчити його до цього. Загородні митарства мені обридли, не хочеться знов іти на циганське життя; розбалували мене Дерижанови (Л. Укр., V, 1956, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 602.