РОЗБИ́ТОК, тку, ч., діал.
1. Відбитий від чого-небудь шматок; залишок чогось зламаного.
2. Той, хто зазнав поразки, потерпів аварію і т. ін. Поволі розбитки збиралися, і фронт приймав давній вигляд (Ірчан, І, 1958, 280); В Ярослава тільки й було людей, що троє воїнів та медовар з.. конем, та ще нещасні розбитки, втікачі (Загреб., Диво, 1968, 515); * Образно. Ох, борці, якби ви знали, що то є безсилі руки! Що то є лежати тихо, мов сумний розбиток долі (Л. Укр., І, 1951, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 609.