РОЗБИШАКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який може грабувати, вбивати людей.
2. Який любить бешкетувати, пустувати. — Хай хоч що, а не віддам чайки цим розбишакуватим хлопчиськам, які так безсердечно перебили крило бідній пташці (Збан., Мор. чайка, 1959, 24); — Господи праведний, і в кого воно таке вдалося розбишакувате? Учора горщик розбило, сьогодні дивлюся, а воно крізь друшляк попіл просіває (Тют., Вир, 1964, 24); Яка ж вона гарна, ота розбишакувата, вередлива і насмішкувата випускниця школи! (Чаб., Тече вода.., 1961, 8); * Образно. Вітер, по-літньому теплий і вже по-осінньому розбишакуватий, замів сліди біля школи (Збан., Малин. дзвін, 1958, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 610.