РОЗБО́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗБОЛІ́ТИСЯ, і́юся, і́єшся, док.
1. Починати сильно боліти (про органи, частини тіла і т. ін.). Так от у цього парубка Хведора заболів раз живіт. Бог його святий знає, з чого він розболівся (Хотк., І, 1966, 76); — Таких, як ми, не згадують, — пробубонів Корній, тримаючись рукою за зуби, що знову йому розболілись (Гончар, Тронка, 1963, 56); Микола вернувся до хати голодний і злий. А тут ще й нога розболілася (Кучер, Трудна любов, 1960, 3).
2. Захворювати, занедужувати (про людину). [Пасічна:] Таки восени розболівся [старий], а по різдві й богу душу віддав (Фр., IX, 1952, 172); Я розболівся ввесь від муки, від кручини, Від радості й не знаю од чого, Дочувши вас, пісні святії! (Укр. поети-романтики.., 1968, 424).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 614.