РОЗБУНТО́ВАНИЙ, а, е, розм., рідко. Який дуже схвилювався, розтривожився від чого-небудь; схвильований; // Який зняв бунт (див. бунт1). Йому, Оленчукові, завдячує він тепер своїм життям. Мабуть, сама доля послала йому в розбунтованій Чаплинці колишнього його підлеглого з чабанською гирлигою із-за купи кураю! (Гончар, II, 1959, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 618.