РОЗВ’Я́ЗНИЙ, а, е. Який поводить себе надто вільно, фамільярно, зухвало. — Це не люди! — категорично об’явила Люба. — Та то вже я не знаю, хто вони по-твоєму, тільки видно зразу — місце своє вони знають. Спритні люди… розв’язні… (Горький, II, 1952, перекл. Ковганюка, 387); // Який характеризується, відзначається надмірною вільністю, фамільярністю, зухвалістю. Усмішка у нього була підлабузницька, розв’язна, підлеслива (Собко, Граніт, 1937, 72); Цей зухвалий, розв’язний рух, слова, тон були такі нестерпні, що кров ударила Юрієві Юрійовичу в голову (Донч., V, 1957, 509); Незвичним видався йому крикливий, розв’язний спосіб вислову у молодого Філіпчука (Вільде, Сестри.., 1958, 137).
РОЗВ’ЯЗНИ́Й, а́, е́. Який можна розв’язати, вирішити, з’ясувати і т. ін.; який піддається розв’язанню, вирішенню. Ми повинні твердо пам’ятати, що «нерозв’язних» суспільних завдань ми собі ніколи не ставили, а цілком розв’язні завдання негайних кроків до соціалізму, як єдиного виходу з дуже скрутного становища, розв’яже тільки диктатура пролетаріату і біднішого селянства (Ленін, 34, 1973, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 641.