РОЗВЕ́РНУТИЙ, РОЗВЕ́РНЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розверну́ти. Дах, розвернутий вітром, поріс мохом та бур’яном (Мокр., Острів.., 1961, 21); Танк зсунувся з горба й стояв серед поля, розвернутий навкіс до окопу бронебійників (Перв., Дикий мед, 1963, 204); // у знач. прикм. Ми в одну мить опинилися на конях і по розвернутій дорозі кинулись униз (Панч, II, 1956, 63); Як смикала [Марія] солому, на розвернений прикидок подивилась і думала з сумом про Тихона (Головко, II, 1957, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 626.