РОЗВИ́ЛКА, и, ж.
1. Відгалуження (у 2 знач.) гілок. У дерев маловитривалих південних сортів, при різких коливаннях температури наприкінці зими, часто пошкоджуються морозами штамб і розвилка основних гілок крони (Колг. Укр., 4, 1959, 41); // Місце, де утворюється таке відгалуження. Дерево захиталося, зарипіло. Роман поліз вище, Яринка сіла на розвилці (Збан., Між.. людьми, 1955, 122); Зимові кубельця з гусінню міцно присновані [прикріплені] до верхівок і розвилок гілок і не гойдаються (Озелен. колг. села, 1955, 249).
2. Місце розгалуження дороги. На розвилці доріг, тулячись ближче до березняка, стояв найближчий, одноповерховий будиночок (Коз., Сальвія, 1959, 16); Коли Катя прийшла до розвилки, де комсомольські рейки з’єднувалися з шахтною залізницею, всі вже були там (Собко, Нам спокій.., 1959, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 630.