РОЗВО́ДИ, ів, мн. Візерунчастий малюнок; візерунки. Крізь сріблясті розводи на мерзлих шибках проступала ніч (Панч, В дорозі, 1959, 69); На столі під саморобним, з червоними розводами настільником лежить буханка хліба (Стельмах, II, 1962, 289).
◊ Розво́ди розво́дити (розвести́) з ким — бути надто несміливим, делікатним, не виявляти належної рішучості, наполегливості в чомусь. — Ну як так можна! — казала я товаришці, — і чого ти розводи розводиш з тим попом? Яке він має право видавати тобі твої заслужені гроші по п’ятаку, немов ти у нього «на водку» просиш? (Л. Укр., III, 1952, 571).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 637.