РОЗВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., РОЗВЕЗТИ́, зу́, зе́ш, док., перех.
1. Везучи, доставляти кожну особу або кожен предмет у певне місце. Розвозив [Ярема] свіжі газети та спеціальні листівки (Епік, Тв., 1958, 209); Стовпи закопували все далі й далі, до самого лісу… Сашко Ковалів розвозив їх своїм грузовиком (Кучер, Трудна любов, 1960, 425); Подано автомобілі — розвезти акторів по домівках (Ю. Янов., II, 1958, 60); — А мого Василька не чути. Був у Рурі десь, а тепер і зовсім не чути. Розвезли.. наших дітей по всенькому світу (Гончар, III, 1959, 33).
2. безос., розм. Доводити кого-небудь до стану повної знемоги, знесилення (про дію алкоголю, спеки, духоти і т. ін.). Актрису мені хотілося напоїти п’яною, щоб її трохи розвезло й щоб вона сміливіше ходила по кімнаті (Ю. Янов., II, 1958, 25).
3. також без додатка, безос., розм. Робити (шлях, дорогу) малопридатним для їзди, ходьби. По такій чорноземлі хіба легковою машиною їздити? Тут після дощів як розвезе, то й танком не виїдеш (Коп., Сусіди, 1955, 3); Дороги розвезло так, що годі й думати, що хтось навинеться до Горнилівки (Речм., Весн. грози, 1961, 82).
4. розм. Розмазувати що-небудь по поверхні чогось. Щасливий Васька рукавом розвозив піт по лиці, згорда озираючи товариство (Вас., II, 1959, 141); Ото тільки й розваги [в Гриця], що покататися на підсвинкові. Спочатку то було нелегке заняття.. Не раз летів Гриць сторчака в пісок або багнюку, випльовував пісок, розвозив по обличчю червону юшку (Збан., Сеспель, 1961, 422).
5. розм., рідко. Писати або говорити про що-небудь довго, із зайвими подробицями. — Як не зберем [податків] до першого, — помалу розвозить старшина.., — то знову поштрафують, як було минулого року (Вас., І, 1959, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 639.