РОЗВОРУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розворуши́ти. Коні самі стали, підбігши до великої купи розворушеного під снігом перегною (Ряб., Золототисячник, 1948, 65); Щоб менше штовхали розворушені чеканням глядачі, пан Купа виліз коло самого помосту на березовий пеньок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 202); // у знач. прикм. Розворушена грязюка пахтить так, що навіть воли пирскають, а дівчата, що стоять поміж людьми, затулюють носи кінчиками хусток (Вас., І, 1959, 377); Аж лігши на стіл, придавивши своїм огряднуватим тілом розворушені папери й старі синьки, він похапцем щось підраховував (Шовк., Інженери, 1956, 171); Він водив очима по кімнаті, і густі,.. крилаті брови то зводились, то спадали, виявляючи мінливість розворушених думок (Досв., Вибр., 1959, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 640.