РОЗВОРУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗВОРУШИ́ТИ, рушу́, ру́шиш, док., перех.
1. Ворушачи, перекидати, перевертати або розкидати що-небудь. Працюючи, розворушиш родючу землю — і вона тобі у відповідь житами зросте, пшеницями підведеться… (Тич., III, 1957, 71); * Образно. Рішучий світла лет Розворушив, поруйнував туманів купи, Що нагромадились на морі в далині (Пол., Вибр., 1968, 213); // Ворушачи, приводити в безпорядок що-небудь. Вона гучно сміялась з кожного його жартівливого слова; ловила ту мить, коли він, стріпнувши головою, розворушував і знову приборкував свій розкішний чуб (Жур., Вечір.., 1958, 74); // Руйнувати, знищувати що-небудь. Він розворушив комашник і довго стежив, як метушиться перелякана комашня (Тулуб, Людолови, І, 1957, 137); — Одне гніздо осине розворушили, а друге ще стоїть ось незаймане, — сказав Єгор (Шиян, Баланда, 1957, 101); // розм. Примушувати кого-небудь рухатися. — Давай, — кажу, — візьмемо його під руки та побігаємо трохи. Може, розворушимо чоловіка (Хотк., І, 1966, 168); Під час другого антракту, ледве на закритій завісі розправилися зморшки і світло в залі розворушило глядачів, мов комашню, Ганна Дмитрівна побачила внизу Максима Коваля… (Коп., Дуже добре, 1937, 175).
2. перен. Спонукати кого-небудь до дії, робити активним, виводити із стану бездіяльності, апатії, байдужості. — Пане Ястшембський! Розворуши як-небудь Василину, щоб вона потанцювала, — просив Хшановський (Н.-Лев., II, 1956, 66); Часто дописувач звідкілясь із провінції напише кілька дописів — і стоп: не розворушиш його ніяк (Еллан, II, 1958, 47); Тарас, розпалившись, маючи перед собою до того затурканих і пригнічених людей, що вже й боялися називати себе людьми, — намагався розворушити їх, збудити в них почуття людської гідності (Баш, На землі.., 1957, 13); Чому княгиня мовчить?.. Важко розворушити цю задуману жінку (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 10); // Викликати, пробуджувати у кого-небудь (почуття, думки, спогади і т. ін.). Ця невеличка робота носитиме назву «День у дорозі».. і виявлятиме — який має вплив на душу людську краса світова, які почуття розворушує та або друга картина (Мирний, V, 1955, 386); Через кілька хвилин Меркурій знову вбіг до світлиці, на його блідих щоках горілка уже розворушувала рум’янці (Стельмах, Хліб.., 1959, 88); Блискуча мрія блискавкою мигнула в голові отця Палладія й розворушила його честолюбність і потяг до слави (Н.-Лев., III, 1956, 382); [Сергій:] Слова Франкової пісні розворушили в мені спогади… (Сміл., Черв. троянда, 1955, 36); Обличчя у боцмана лагідне, голос проникливий.., мабуть, не одну думку розворушив Федя в його посивілій голові (Ткач, Жди.., 1959, 45); // Глибоко хвилювати, тривожити, збуджувати кого-небудь. Чутка про ораторів, які мали приїхати з міста, ще більше розворушила селян (Панч, О. Пархом., 1939, 23); Ця зовсім не ціцеронівська промова розворушила залу. Присутні зашепотіли, загомоніли поміж себе (Шовк., Інженери, 1956, 330).
◊ Розвору́шувати (розворуши́ти) ду́шу (се́рце) — викликати в кого-небудь почуття схвильованості, розчуленості. І враз почув я голос невимовний, Той голос, що його лиш серце зна, Для уха тихий, але сили повний, Що душу розворушує до дна (Фр., XIII, 1954, 323); [Грицько:] Яка ти добра. Яка ти вірна! мовою твоєю Ти серце все в мені розворушила (Сам., II, 1958, 26); Розвору́шувати (розворуши́ти) ра́ну [в се́рці (в душі́)] див. ра́на.
3. перен., рідко. Активно, діяльно розпочинати що-небудь. Коли ми цю справу хочемо як слід розворушити, то треба поспішати — березень вже не за горами (Собко, Стадіон, 1954, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 640.